24.05.2022
Тема: Урок позакласного читання. Наталена Королева
«Легенди старокиївські».
Завдання 1. Ознайомитися з біографією
письменниці.
Наталена
Королева народилася 3 березня
1888 р. в селі Сан-Педро де Карденья біля м. Бургос у Північній Іспанії. Повне
її ім'я за старовинним іспанським звичаєм:
Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. Мати майбутньої письменниці — Марія
Клар де Кастор Лачерда Медіна-селі — померла при пологах. Вона походила із
старовинного іспанського роду Лачерда. Батько Наталени — польський граф
Адріан-Юрій Дунін-Борковський — займався археологією, жив переважно у Франції.
Родовий маєток його матері Теофілі з литовського роду Домонтовичів знаходився у
с. Великі Борки на Волині. Батько А. -Ю. Дуніна-Борковського Адам
Дунін-Борковський загинув під час польського повстання 1863 p., а його майно
було конфісковане царським урядом. Наталену одразу після народження взяла до
себе бабуся Теофіля, у якої вона жила п'ять років. Після смерті бабусі дівчинку
забрав до Іспанії материн брат Еугеніо, старшина королівської гвардії, згодом
католицький священик. Там нею опікувалася також тітка Інеса. Наталену віддали
на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона
пробула майже дванадцять років. Пізніше Н. Королева з великим пієтетом
згадувала монастир Нотр-Дам, де формувалась як особистість, вчилася добра,
милосердя, самопожертви. Студіювала мови, філософію, історію, археологію,
медицину, музику, співи. Часто вона бувала у своїх іспанських родичів. Вчилася
їздити на конях, фехтувати, стріляти. Тим часом батько одружився вдруге з
Людмилою Лось, що походила зі знатного чеського роду і мала маєток в містечку
Красне біля Львова. Оселилися в Києві, і мачуха забажала, щоб її падчерка
продовжувала тут навчання. Восени 1904 року сімнадцятирічна Наталена приїздить
до Києва.
На цей
час вона вже знала іспанську, французьку, латинську, італійську, арабську мови,
з дитинства трохи пам'ятала українську й польську. В сім'ї розмовною була
французька. Освоївши російську мову, дівчина вступила до київського Інституту
шляхетних дівчат, який закінчила через два роки.
Програма
не була особливо обтяжливою. Насамперед тут мали навчити «манір». «доброї
поведінки». та «мистецтва обертатися в товаристві собі рівних». Все інше було
другорядним. Пізніше, у повісті «Без коріння». письменниця так охарактеризувала
життя у цьому інституті: «Одноманітне інститутське життя, таке ж далеке їй
(героїні твору) і чуже, як і першого дня, коли вона опинилася поміж цими сливе
дорослими дівчатами, які мали або так часто попадали в психіку дітей, що були
примушені нудитись у хаті у дощовий день». Наталена стала свідком справжньої
війни між вихованками й вихователями, спостерігала, як «класні дами».
ненавиділи й переслідували своїх учениць. Уже на схилі віку, у 1962 р., в одному
з листів письменниця згадувала про те, «як колись жилося в Києві, як за ті часи
виховували дівчат, як поводились «маючі владу». і доходила невтішного висновку:
«На думку мою — були то кошмарні часи й звичаї, яких ані навмисне не
вигадаєш!». Та не зважаючи ні на що, молода Н. Королева вийшла чистою й не
озлобленою з цього закладу. Мачуха не сприйняла її, не хотіла та й не могла
побачити в ній особистості, що має свої життєві принципи. їй готували
вторований шлях для дівчат її стану — вигідне одруження і спокійне існування.
Батьки підшукали й нареченого — бравого гусара російської армії. Наталена й
чути не хотіла про одруження і поїхала здобувати вищу освіту. Спочатку вчилася
в Петербурзі, закінчила тут археологічний інститут, одержала ступінь доктора
археології за праці з литовської старовини, потім зайнялася єгиптологією і
водночас вчилася в Петербурзькій мистецькій академії, після закінчення якої
одержала диплом «вільного художника». мала свої художні виставки в Петербурзі і
Варшаві. Контакти з батьком і мачухою не налагоджувались, бо вони наполягали на
її одруженні з нелюбом. Тоді Наталена йде на нечуваний у шляхетському роду
вчинок — вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а згодом
укладає контракт з паризьким «Theatre Gymnase». що гастролював тоді в столиці.
Незважаючи на успіх на сцені, театральна кар'єра Наталени не вдалася через
слабке здоров'я. Вона залишає театр, лікується на Закавказзі, а потім виїжджає
в Західну Європу, де продовжує лікування, займається улюбленою справою — мистецтвом
і археологією. Ці роки були чи не найкращими в її сповненому тривог житті. Вона
побувала в Іспанії, Франції, Італії, країнах Близького Сходу, знову виступила в
оперних театрах Парижа і Венеції (співала партію Кармен в опері Ж. Бізе), взяла
участь в археологічних розкопках Помпей і в Єгипті, з 1909 р. почала
систематично виступати з художніми творами і науковими статтями у французьких
літературних і наукових журналах.
Перша
світова війна застає Н. Королеву в Києві: вона приїхала до хворого батька, який
невдовзі й помер. Тут за нею було встановлено поліційний нагляд, на квартирі
вчинено обшук. Не маючи змоги виїхати (кордони були закрито), вона (через
товариство Червоного Хреста) стає сестрою милосердя в російській армії. Майже
три роки пробула Наталена на війні, одержала солдатський хрест «За храбрость».
три поранення, тиф і кілька запалень легенів. Пізніше письменниця згадувала, що
хрест «За храбрость». їй дали тільки за те, що під час ворожого обстрілу
залишилася з пораненими вояками, виконавши свій звичайний обов'язок.
Особисте
життя Н. Королевої під час війни склалося драматично. Вона одружилася з
офіцером російської армії і громадянином Ірану, що служив у «дикій дивізії». —
Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши
домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повернулася до Києва. Зупинилась у
мачухи. Війна наближалась до кінця. Разом з мачухою вона записується в групу
чеських репатріантів і виїжджає до Львова. (В містечку Красне біла Львова жили
родичі мачухи, і в цей голодний і холодний час грудня 1919 року вони й вирішили
їх відвідати.) Але тут мачуха захворіла й померла. Наталена ледве добралася до
Праги, де почала працювати в системі народного шкільництва. У Празі вона
зустрілася з Василем Королівом-Старим, якого знала ще з Києва як письменника,
культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружилися, придбали скромний
будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Тут і прожили до кінця днів
своїх. В. Королів-Старий займався літературною, педагогічною, мистецькою
діяльністю. Помер 1941 p., після чергового допиту в гестапо. Наталена Королева
все подальше життя присвятила літературній праці. Саме тут вона почала писати
українською мовою.
Приїхавши
з Києва до Праги, Наталена Королева на замовлення Міністерства освіти уклала
невеличкий шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією
професора С. Смаль-Стоцького. Пізніше — великий (понад 30 арк.)
французько-український словник (залишився недрукованим). Писати художні твори
українською мовою почала з 1919 року за порадою В. Короліва-Старого. Перше
оповідання українською мовою «Гріх (3 пам'ятної книжки)». було надруковано у
віденському українському тижневику «Воля». 15 січня 1921 р. за підписом «Н.
Ковалівська-Короліва». З того часу понад двадцять років усі західноукраїнські,
буковинські, закарпатські українські журнали, а також журнали, що виходили в
Чехословаччині, вміщували її твори. Вона принципово не відмовляла жодній
редакції у друкуванні своїх творів, тому її ім'я зустрічаємо в досить строкатому
списку української періодики.
У
середині 30-х — на початку 40-х років виходять книжки Наталени Королевої, що
принесли їй широке визнання й популярність: збірка легенд «Во дні они». (1935),
повісті «1313». (1935), «Без коріння». (1936), збірка оповідань «Інакший світ».
(1936), повісті «Предок». (1937), «Сон тіні». (1938), «Легенди старокиївські
(1942 — 1943). Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est Veritas?».
(1961), завершену ще в 1939 р. Останні роки життя письменниця жила самотня,
всіма забута, заробляла на прожиття приватними уроками французької та
іспанської мов. Її намагання встановити контакти з київськими видавництвами та
Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР успіху не мали. Н. Королевій
судилося ще побачити віддруковані аркуші своєї книги «Сон тіні. 1313». яка
вийшла 1966 р. у Пряшеві.
Померла
письменниця і липня 1966 р. в Мельнику (О. Мишанич, «Дивосвіти Наталени
Королевої»..
Завдання 2. Прочитати легенду «Скитський
скарб».
СКИТСЬКИЙ СКАРБ
Як створений був порох земний, а водам закреслено межі
їхні, вказав Передвічний схованки первням, з яких мало повстати золото. Знав-бо
Всемудрий, що з золота виростає недоля людська. Узи таємні золото зі злом
в’яжуть. Все-бо, чого бажання несите собі прагне, золото в собі втіляє.
Як затверділи ж гори земні, а ріки потекли річищами своїми,
накрив Передвічний одну з тих схованок таємних "Чорним ставком", що є
колискою громів. Другу ж під блакитною гладиною Бористена вкрив. І сторожу
поставив: на Чорному ставку — громи-блискавки, на Бористені — Ларту-діву,
доньку Бористенову. Могутніша-бо за громи була краса Ларти-діви, скарбом
принаднішим за золото вкрите. Хто побачить стражкиню — по іншому скарбові і не
тужитиме.
Тільки ж що рід людський ще не намножився на юній землі, то
ж очам смертним ще не загрожувала ця краса непереборна.
І жила Ларта-діва безжурним існуванням стихійної істоти, що
природу тваринну, образ людський і іскру Божеську в собі має.
З роси намиста Ларта низала, в імлу вранішню, як в шати
одягалась. Тихими заводями з лебедями наввипередки плавала, з мевами-красунями
жартувала, рожевих пеліканів, несить бабу-птицю полошила:
— Вара, ненажерливі! Всіх рибок мені виловити! Раді б і
річку таткову до дна випити! Сказано: несить-несита! — Та й кличе рибок, мов
господиня куряток: — Малі, малі, маленькі! Мої, мої дрібненькі!
І скоком прудким у Дніпро поринає. Тільки круги широкі на
поверхні лишивши.
Таж за хвильку знов уже з мевами-подругами на хвилях
гойдається. На рівному плесі навзнак пливе, до блакитного неба, до сонечка
ясного усміхається.
А в небі — орел дніпровий ширяє.
Не страшний він ні мевам-красуням, ні лебедям-княжи-чам
водним, ні пеліканам незугарним. Але ж має те птаство діток-потяток!
І плеще в долоні Ларта. Голосним вигуком — мов стрілою — у
небо мече.
А орел, немов прикликаний тим вигуком, нижче спускається. В
блакиті нерухомо завмер. І раптом з ясного неба, світляною кулею-блискавкою, на
землю паде. Іскрами фіаловими сипнув. Метнув полум’ям сліпучим високо. І
зо-лотом-вогнем розлився.
Аж заплющилась Ларта й обличчя долонями затулила. Коли ж
розплющилась — мужа величного перед собою узріла.
З чола волосся — як мед темно-золотий — в кучерях на рамена
спливає, з бородою кучерявою мішається. Очі — сонцями сяють. У руках — мов жмут
гадів вогненних — блискавки тримає. У ніг — орел клекотом попереджає:
— Несмертельний це, що громами володіє!
І вклонилась Громовладному донька Бористенова:
— Перунові ясному — слава!
В серці ж не страх, пошану безмірну відчула.
А крізь неї — як вогонь крізь
завісу, інше почуття спалахнуло гаряче, буйне, радісне… Вік би на Громовладного
дивилася! Нікуди від нього не відійшла б!..
Не уміє назвати почуття свого
Ларта-діва. Не зазнала-бо досі кохання. Дрімало в серці її у пуп’янок стулене.
Як лотос рожевий у заводях рідних під
водою дрімає, доки мі-сяшний промінь його на поверхню не вивабить, поцілунком
на квітку не перетворить…
Хвилі дніпрові шумом-піною
закипіли, володаря Бори-стену пропускаючи. Владика-Бористен тризуб-берло своє
перед ясним Біл-богом схиляє, русалки-руслянки весняним вінком берег
заквітчали. Лада-богиня, рястом прибрана, землю красою своєю осяяла. Лель-юнак
коліна схилив, на жоломії солодкоспівній приграває. Велес-бог козоногий з-поза
Хорса промінням увінчаного виглядає. Аж очі скошує — дивується… Мати Мелянто,
Земля-кормителька величну свою уроду у поклоні хилить, Яр-бога, Ярилу, за собою
поклонитися гостеві кличе.
А гість ясний світлим
обличчям всміхається, слово ласкаве мовить:
— Знайшла ласку в очах моїх
Ларта-діва красуня. Чув я про неї під Фойбоса-сина, що цю Країну лебедів відвідує.
І не перебільшив хвали — звичаєм поетів — Фойбос. Гідна стати дружиною Зевсовою
Бористеніда!
Гучне весілля святом
урочистим землями Бористенськи-ми луною прокотилось.
І розпочався рід людський на
берегах Бористенських. Від Таргітаоса, сина Ларти Бористеніди та Зевса
Олімпійця почався він. Троє синів — Ліпоксеїса, Арпоксеїса та Колоксеї-са
скитів-лукострільців мав Таргітаос з дружиною-мавкою, красунею Зариною.
Ліпоксеїс же, Арпоксеїс та Колоксеїс від матерів мавок та руслянок-русалок рід
людський по землі тій розмножили. Тому до пісні, танку, мистецтва рід цей
здібний: від русалок-матерів хист цей перейняли.
Що ж не доньки, а сини у
прапредків бористенського люду народжувалися, — завжди більше в краях тих
юнаків, як дівчат. І чужинок дружин приводять вони до оселі своєї. Понеже
зістарілась Мати Земля й перевівся на ній рід мавок та русалок — першостворених
дітей Землі.
Змінилось для Ларти, доньки
Бористена, життя, як змінилась і сама стихійна істота, поземською дружиною,
матір’ю ставши. Переквітли весняними квітами ігри дівоцькі. Не боронить більш
від пеліканів Ларта дрібних рибок… Годі з мевами-подружками сміх перлистий у
хвилі дніпрові сипати… Забуті і лебеді, княжичі водні день по дню, рік по року,
табунами степових торпанів летять-тікають. Людським звичаєм — людиною ставши, —
зістарилась Ларта…
Виріс Таргітаос її. Сам уже
синів-недолітків має. І пестить бабуня Ларта милих внучаток, молоде материнство
своє і юність свою згадуючи…
Ще для сина Таргітаоса, щоб
його навчати, — перейняла Ларта від Фойбоса срібнолукого, лукострільця
преславного, як лук тугий напинати, стріли робити. Вміє й торпанів степових
об’їздити, кобилиць-торпанок доїти, кіз, овець приручати. Сир з молока згуслого
відтискувати вміє. Шкіри звірячі чинбарить. Руно овече пряде. А що матір’ю роду
смертельного стала, — вівтарі богам ставити почала, офіри на них — і запальні,
і в пахощах, — приносити, дітям-внукам щастя-долі прохаючи. Давно розлучилась з
дружиною Зевсом. Не літь-бо мужеві, як жінці, з дітьми коло ватри хатньої
перебувати.
Світом керує з Олімпу
високого володар Зевс. Його-бо пора прийшла світом володіти. І турботи його —
не жіночий, хатній клопіт. Тож і як би в оселі лишився?
Але не почуває себе покинутою
Ларта. Вона — жінка! Тож і доля її відмінна від долі мужів…
Глибокою, ясною пошаною — як
вода глибока прозорою, — стало палке кохання. І пливуть Лартині дні, як хвилі
Бористена, що ще не знає порогів: рівно та тихо, спокійно… Ніжність солодко —
трохи сумно — сповнює вщерть серце Бористеніди. Тож-бо є щастя людське теплий
попіл перегорілого кохання.
І не жаліє минулого існування
стихійної істоти Ларта, людиною-бо стала та, що природу тваринну людську й
бож-ську мала… Нових друзів-приятелів нині Ларта-бабуня має: до амфор, до
глеків випалених з глини всміхається. Вони-бо помагають щоденні турботи нести!
Гладить поглядом кошики, руками власними виплетені. До жорен ласкаво рукою
доторкається, радіє корінню надбаному, м’ясу в’яленому, рибі сушеній.
— Не знатиме родина
голоду-спраги! Не терпітиме й холоду! — по шкурах пухнатих, прикривках вовняних
оглядається.
Тільки ж кортить Ларті щось
ще більше родині дати… Але що?..
А з долини — від річки — спів
солов’їний лунає, сміх та пісні русалок, що танки при місяці виводять.
І раптом віджила в Лартиній
пам’яті давнина — коли й сама вона річною дівою була, скарб таємний сторожила,
— Золото дам дітям роду
свого! — раптом полум’ям з серця вибухло. Що недоля людська в золоті вкрита?
Так то ж ще коли буде! Людства нема ще на землі… є лише дітки-вну-чатка. Тож і
від кого їм кривда може прийти!
І знайомими ходами підземними
подалась Ларта-бабуня.
Як же давно уже забула цей
шлях!.. Але знає його: не збочить пітьмою теплою, сріблом підземних струмочків
гаптованою… От і кістяки тих звірят незугарних, великих, що в часи давновікі
жили, коли Небо й Земля ледве ще з хаосу першоствореного вийшли. Аж у лоно
земне, з якого повстали, сховались, коли час їхній прийшов…
— Все-бо земне є землею! —
притакує Ларта головою посивілою. І раптом знерухоміла: так-бо давно не бачила
вкритого скарбу, що зачудувалась на загрозу палаючу, світла сяйливого, що лоно
земне осяяло.
— Це — вогонь, що у серці
земному палає! — думкою Лартиною лише. — І, як серце тепле тварині, дає дихання
життя землі… Ой, як добре дати це дітям моїм!..
А золото сяє… червонавими
вогниками миготить — немов кров’ю побризкане, по новій крові тужить.
І зненацька не знаний досі
голос озвався в Лартиному серці:
— Все — своїм! Тільки своїм!
Нікому, нічого: ні крихти!
Гладить золото Ларта,
відблисками його не натішиться.
Дрібний пісок золотий
пересипає й сміється до нього…
— Швидше: набрати! Щоб і там
— на поверхні земській при собі його мати, красою-сяйвом його тішитися…
Немов доброго тура,
впольованого на плечах тягла, — змучилась Ларта. А таки винесла скарба частину.
І до вовчої ями глибокої сховала. Добре накрила. Ще й стовбурами, ім-шеддю
вкритими, привалила.
Скінчила працю, коли ранок
ясні очі уже розплющив, світові новим днем усміхнувся. А перед Лартою
Бористен-старець — як ніч темний, — стоїть, руки ламле, головою сивою хитає:
— Доню бідна, дитино моя нерозумна,
що ж ти наробила! Сама — ох, сама пеню-недолю дітям своїм з-під землі винесла,
вовчою ямою на шляху їхньому кинула!.. Вічно скитський скарб жадобу неситу на
край цей вбогий, — багатий! — манитиме, кров’ю-сльозами його заливатиме… Доню ж
ти, доню моя!..
Кинулась Ларта, щоб на
батьківських грудях помочі-ра-ди шукати. Таж забула: більш вона не річна
діва-русалка, а поземська істота — жінка і мати.
І розбилась об водяну гладину
праматір Ларта… на бризки розпалась, водяну гладину шумом вкривши…
З хвиль же — скелі вийшли,
над водою зіп’ялись, Дніпро стіною кам’яною — порогами — перегородивши, щоб
скарбів зловісних путь навіки замкнути від ока та рук людських скрити.
І плаче Дніпро-Борисген,
батько старий, плачем великим ридає, тризну по Ларті-доньці на перехрестях
водних порогів правлячи, долю нащадків далеких сльозами скроплюючи, "водою
явленою" від лиха-біди надуманого, нагаданого й негаданого, вітром
навіяного, долею розвіяного вражого й княжого наговором кріпким боронячи…
Таж не поможеться вже: вийшов
скарб заклятий на світло денне. В руки людські потрапив. І так засліпив, що за
милість безсмертних його мають. Мовляв:
З неба на щастя їхнє упав!..
15.01.2021
Тема: Із сучасної української поезії. А.Мойсієнко. І.Павлюк.
Г.Кирпа
Завдання 1. Прочитати біографію А.Мойсієнка
на с.80 та його поезію «Жовтень жовті жолуді», біографію І.Павлюка та його
поезію «Дівчинка» (с.81-82), біографію Г.Кирпи та її поезії «Мій ангел такий
маленький», «Коли до вас темної ночі».
Завдання 2. Виписати невідомі слова з
поезії «Жовтень жовті жолуді» в зошит та їхні значення (с.80).
Завдання 3. Вивчити напам’ять
одну з поезій (розкажете після карантину).
Завдання 4. Намалювати ілюстрацію до однієї
з поезій (на вибір).
11.01.2021
Тема: В.Герасим’юк
(«Чоловічий танець»), І.Малкович («Із янголом на плечі»).
Завдання 1. Прочитати біографію В.Герасим’юка
на с.75.
Завдання 2. Прочитати його поезію
«Чоловічий танець» , записати в зошит тему та ідею поезії.
Тема:
відтворення особливостей чоловічого танцю, який перетворюється на таємничий
ритуал.
Ідея: возвеличення аркану як стихії
родової єдності.
Завдання 3. Прочитати біографію І.Малковича
на с.77.
Завдання 4. Прочитати поезію «З янголом на
плечі», «З нічних молитов» (с.78-79).
Завдання 5. Виписати в зошит з поезій
І.Малковича художні засоби (епітети,
порівняння, метафори).
Виконані завдання надіслати до наступного уроку
30.12.2020
Контрольна робота
Творчість В.Сосюри,
В.Підпалого, В.Голобородька
1. Україну В.Сосюра називає:
а) могутньою;
б) великою;
в) радісною;
г) вишневою.
2. Українську мову
В.Сосюра називає:
а) милозвучною;
б) солов’їною;
в) гучною;
г) веселою.
3. До
якого різновиду лірики належить поезія Володимира Сосюри «Осінь»?
А) до інтимної;
Б) до пейзажної;
В) до патріотичної;
Г) до громадянської.
4. Метафори: „гаї синіють”, „щастя синіє у
душі...”, „осіяють роки”, „синіє поле”, „хмарки летять” використано у творі:
А „Васильки”.
Б „Зимовий етюд”.
В „Дощ”.
Г „.Бачиш: між трав
зелених.”.
5. Образ вітру, печальних пелюстків, синьої
тишини наявний у вірші:
А „Осінь” В. Сосюри;
Б „Зимовий етюд” В.
Підпалого;
В „...Бачиш: між трав
зелених.” В. Підпалого.
Г „Васильки” В. Сосюри.
6. Вільним називається вірш, у якому:
А вільний порядок слів;
Б неримовані рядки;
В багато засобів
художньої виразності;
Г римовані рядки.
7. Які образи використовує В.
Підпалий у вірші «Зимовий етюд», щоб зобразити зимовий вечір
А. туман, іній, холодна льодинка, «вечір, мов казка» і
«казка, як вечір
Б. сніжинка, іній, місяць, «вечір, мов казка» і «казка,
як вечір
В. лижі, санки, снігова баба, «вечір, мов казка» і «казка,
як вечір
Г. завірюха, льодинка, туман, «вечір, мов казка» і
«казка, як вечір
8. Хто сховався « між між трав зелених, як
грудочки…» у вірші Володимира Підпалого
«Бачиш, між між трав зелених, як грудочки, ... Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
А. камінчики Б.
пташенята В. мурашки Г. коники
9. Установіть відповідність
|
1 2 3 4 |
Назва твору «Наша мова»В.
Голобородько «Васильки» В. Сосюра «Любіть
Україну» В. Сосюра «З дитинства: дощ» В. Голобородько |
А
Б В
Г
Д |
Ідея твору Утвердження любові до
життя, рідного дому, батьків, рідного краю; радості життя в єднанні з
природою Возвеличення кохання
— смисл життя кожної людини Уславлення ролі мови,
її значимості у житті нашого народу; гордості українців за свою мову Возвеличення любові
українців до рідного краю, заклик любити рідну землю Возвеличення
материнської любові |
10.
Які слова в поезії «Наша мова» поет пише з
великої літери? Поміркуйте, чому поет виділив саме ці слова й чому саме так.
11. Напишіть невеликий твір на одну з тем:
1) “Образ
природи у віршах сучасних українських поетів”.
2) “Образ
рідного краю, рідної мови у віршах сучасних українських поетів”.
Виконану контрольну роботу
надсилаємо в той день, коли стоїть урок
29.12.2020
Тема: Василь Голобородько. «З дитинства: дощ», «Наша мова»,
«Теплі слова».
Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художню та
жанрову своєрідність творів письменника, поглибити поняття про вільний вірш;
розвивати образне та критичне мислення, навички виразного читання та
коментування специфічної форми поезій, визначення основного пафосу, ідеї твору;
уміння розкривати поетичні образи, висловлювати свої думки та враження;
виховувати патріотизм, любов до рідної мови, почуття поваги до родинних та
загальнолюдських цінностей, оптимізм, естетичні смаки.
Завдання 1. Прочитати біографію В.Голобородька
(с.68).
Завдання 2. Прочитати поезії В.Голобородька «З
дитинства: дощ», «Наша мова», «Теплі слова».
Завдання 3. Переписати в зошит визначення,
що називається вільним віршем (с.69).
Завдання 4. Виконати тест
1. Яке волосся у дощу?
("З дитинства: Дощ")
А) кучеряве
Б) зелене
В) холодне
2. Ліричний герой під час дощу ("З дитинства:
Дощ") йшов
А) по стежці
Б) по дорозі
В) вулицею
3 Гора, на якій знаходиться хата ("З
дитинства: Дощ"), порівнюється з:
А) велетнем
Б) чаклуном
В) птахом
4. На думку автора, дощ в поезії "З
дитинства: Дощ" плете:
А) темна хмара
Б) водяна фея
В) небо
5. Річка у творі "З дитинства:
Дощ"порівнюється із:
А) стрічкою
Б) сонячним променем
В) дзигою
6. Кожне слово нашої мови записане у:
А) поученії
Б) Літописі
В) казці
7. З побратимами українці у творі
"Наша мова" розмовляють словами:
А) вишуканими
Б) образними
В) пісенними
8. Хто знає, якими словами на самоті
мовчать українці у поезії "Наша мова"?
А) друзі
Б) побратими
В) вороги
9. З великої літери в поезії "Наша
мова" записані слова:
А) Пісня, Мова
Б) Мова, Літопис
В) Пісня, Літопис
10. Які слова, на думку В.Голобородька, є
теплими:
А) що гріють душу
Б) що передаються із покоління з покоління
В) слова нашої мови, що народжуються разом із диханням
11. Що потрібно робити, щоб не вмерло слово
"Змій"?
А) ходити до зоопарку
Б) співати пісні
В) розповідати казки
Виконані
завдання надсилаємо в той день, коли стоїть урок
21.12.2020
Тема: В.Підпалий. Основні відомості про поета. «Бачиш:
між трав зелених», «Зимовий етюд».
Мета:
ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом В. Підпалого, зробити
ідейно-художній аналіз його поезій; навчати виразно і вдумливо читати вірші;
розвивати пам'ять, культуру зв'язного мовлення; формувати світогляд школярів;
виховувати почуття поваги до творчості В. Підпалого, інтерес до вивчення його
віршів; бережливе ставлення до природи, людей, краси світу.
Завдання 1. Прочитати біографію В.Підпалого
на с.72 та виписати основні біографічні відомості в зошит.
Завдання 2. Прочитати поезії В.Підпалого на
с.73
Завдання 3. Виконати тест у зошитах
1.
Пташата...
А) як котенята;
Б) як грудочки;
В) як квіточки.
2. „Спокій їх берегти”:
А) станьмо стіною;
Б) станьмо навшпиньки;
В) ляжмо
тихенько.
3. Хто може напасти на пташат?
А) Сорока-ворона;
Б) яструб-розбійник;
В) кіт-муркіт.
4. Ляже на нашу совість”...
А) гріх;
Б) біда;
В) неправда.
5. „Треба в житті ...”
А) їсти багато і калорійно;
Б) любити гаряче і багато;
В) працювати багато і
якісно.
6. Основна
думка поезії „...Бачиш: між трав зелених”...
А) любов до
всього живого;
Б) любов до
України;
В) любов до
коханої.
7. Вечір над Україною (за поезією
"Зимовий етюд")
А) мов квітка;
Б) мов пісня;
В) мов казка.
8. „Казка, як вечір, аж в очах.” (за поезією "Зимовий етюд")
А) темно;
Б) світло;
В) синьо.
9. У вірші "Зимовий етюд" В.
Підпалого "... заслухалась і не спить ..."
А) казка
Б) Україна
В) тополя
Г) льодинка
Комментариев нет:
Отправить комментарий