УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 6 КЛАС

06.06.2022

Підсумкова контрольна робота

1. Хлопці, з повісті "Митькозавр із Юрківки...", повинні були зібрати колекцію

А) комах     Б) рослин        В) картин       Г) корисних копалин

2. Як розшифровується ТТБ ?

А) Тримай Товариство Братерським        Б) Таємне Товариство Блазнів

В) Таємне Товариство Боягузів             Г) Таємне Товариство Багатодумців

3. Установіть відповідність

Назва твору	Уривок з твору
1) «Заморські гості» 2) «Еволюція» 3) «Похвала» 4) «Найважча роль»	А)— Я вгадав, що ви культурні, Благородні люди, Бо шпана по-українськи Розмовлять не буде. Б)Вихваля свого синочка Мати на всі боки: — У студії при театрі Вчиться вже два роки. В)В зоопарку біля батька Запитав хлопчина: — Чи то правда, що від мавпи Походить людина? Г)—... За дивну талію твою І за гарненькі ніжки — Я все покинув би й пішов Хоч на край світу пішки.

4. У творі «Похвала» П.Глазового головними героями є 

А) жаба й віл        б) муха й бджола        в) слон та муха         г) муха та павук      

 5. Хто з героїв віршів Ірини Жиленко

...любить какао пить,

смоктати м′ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці?

А) Жар-Птиця ("Жар-Птиця")           б) трьохсотлітня ґава ("Жар-Птиця")

В) Дідусь Мороз ("Підкова")            г) буфетний гном ("Гном у буфеті")

6. Назвіть героїв художнього твору, які замість літнього відпочинку посилено вивчають зоологію.

А) Клим Джура та Сашко Смик         б) Федько та Спірка

В) Ява Рень і Павлуша Завгородній    г) Митько та Сергій

7. Як діяли комахи на синьомордиків?

 А) синьомордики помирали, наївшись їх       б) наївшись комах, синьомордики одразу хотіли спати

В) синьомордики перетворювалися на звичайнісіньких жаб

Г) наївшись комах, синьомордики змінювали колір

8. Що зібралися робити під свинарником Ява і Павлуша з  оповідання В.Нестайка «Тореадори з Васюківки»:

а) шукати скарби

б) вирити яму для сховища

в) збудувати метро

г) розширити розміри свинарника

9. Упізнайте героя за його характеристикою:

 1. Федько                        А. «Крім балакучості і доброго серця ще дуже         

                                             молодою»

2. Толя                             Б. « Був невеликий і худий, волосся в нього

                                               стирчало      на всі боки,         

                                                 як   колючки  у кактуса»

3. Говорюща риба          В. «Це був чистий розбишака-халамидник. Спокій

                                               Був його

                                                ворогом….

4. Сашко                          Г. « Це була дитина ніжна, делікатна, смирна.

                                                 чистенький,                 

                                                 чепурненький «

5. Гном                             Д. «Він любить какао пить, смоктати м’ятні

                                             гостинці»

10. Хто започаткував жанр співомовки?

А Л. Глібов      Б. П. Глазовий       В. С. Руданський       Г. Езоп

11. Поєднайте назву твору та його автора:

1) П.Глазовий      а) «Найважча роль»

2) С.Руданський    б) «Запорожці у короля»

3) Л.Глібов              в) «Говорюща риба»

4) Е.Андієвська       г) «Муха і Бджола»

                                 Д) «Підкова»

12. Установити відповідність між художним засобом та його назвою.

1) світанковий вогонь        а) метафора

2) полум’я гуляє                  б) порівняння

3) наче малесенька дитина  в) епітет

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30.05.2022

 

Тема: Позакласне читання. Євген Гуцало «До Танаськи по молоко»

1.      Ознайомитися з біографією Є.Гуцала.

Український письменник, поет, журналіст та кіносценарист. Народився 14 січня 1937 року в с. Старий Животів, що на Вінниччині.

Любов до літератури Євгену ще з дитинства прививали батьки-вчителі.

Письменницькою справою зайнявся ще у юні роки, це допомогло закінчити школу з відмінними оцінками.

З1955року навчався в Ніжинському педагогічному інститут ім. М. Гоголя, де відразу долучився до літературної студії.

Співпрацював з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини.

З1961року почав працювати в«Літературній Україні», потім у видавництві«Радянський письменник». А вже у 1962 році вийшла друком перша його збірка оповідань «Люди серед людей».У складі делегації молодих письменників відвідав Францію. Після цього активно почав писати й видавати новели та повісті, які перекладали і видавали в Росії, Польщі, Болгарії, Німеччині.

Став лауреатом Державної премії України імені Т. Шевченка.

Творчий доробок Євгена дуже великий: оповідання, повісті, романи, новели, збірки віршів, але найбільше припали до душі читачам твори для дітей.

Помер Євген Гуцало 4 липня 1995 року.

2.     Знайти та прочитати в мережі Інтернет твір Є.Гуцала «До Танаськи по молоко».

3.      Записати в зошит незнайомі слова.

Словникова робота

Гладущик – глечик для молока.

Денце – дно.

Тапчан – вид ліжка з дощок без спинки.

Будьонівка – шапка воїна червоноармійця.

Сіни – нежила частина селянської хати і невеликих міських будинків,яка з’єднує жиле приміщення з ґанком.

Либонь – нібито.

Ляда - рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь.

4.      Тест

 1) Коли головний герой твору вирушив по молоко?

а) вранці;

б) в обідню пору;

в) ввечері.

 2) Біля чого найбільше боявся проходити хлопчик?

а ) ями;

б) городу;

в) лісу.

 3) Кого у хаті баби Танаськи злякався Михайлик?

а) півня з куркою;

б) гусей;

в) собак.

 4) Що найбільше привертало увагу хлопчика  у хаті баби Танаськи?

а) казкова скринька;

б) старі фото;

в) антикварні меблі.

 5) Про що пожалкував хлопчик,повертаючись додому?

а) про те, що він так мало  взяв молока;

б) про те, чому  не залишився на ночівлю у баби Танаськи;

в) про те,чому  раніше не вийшов із дому.

 6) Що ж насправді було у ямі?

а) жаби;

б) змії;

в) кошеня.

 7) Із чиїм телям розмовляв хлопчик?

а) тітки Зої;

б) баби Танаськи;

в) Наталки.

 8) Де заснув Михалко?

а) на порозі;

б) за столом;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25.05.2022

Урок літератури рідного краю. Віктор Близнець. Новела «Над Десною, де бродять тіні диких буйволів».

1.      Ознайомитися з біографією письменника-земляка Віктора Близнеця.

     Народився Віктор Близнець в маленькому степовому селі Володимирівці, що неподалік від районного центру Компаніївки. Був він четвертою дитиною у звичайній хліборобській сім’ї. Вже по війні, залишившись без документів, на сімейній раді вирішили датою появи на світ допитливого хлопчика вважати десяте квітня 1933 року.

    Навчався Віктор спочатку у Володимирівці та сусідній Першотравенці, старшокласником – у Компаніївці, де була єдина на весь район середня школа.

     Роки ж навчання в Київському університеті зумовили становлення його творчої особистості, як і багатьох тодішніх вихованців журналістського відділення філологічного факультету.

2.      Записати визначення в зошит.

Новела – невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, з напруженою дією.

3.      Прочитати новелу В.Близнеця «Над Десною, де бродять тіні диких буйволів».

НАД ДЕСНОЮ, ДЕ БРОДЯТЬ ТІНІ ДИКИХ БУЙВОЛІВ

(Монолог старого лелеки)

Коли політаєш стільки, як я, то крила самі несуть додому натомлене тіло. І дороги не треба вибирати: отак лети й лети просто під зорями, на далекі людські вогники, на щогли за рікою. Тільки не спускайся низько, а вище бери, в небі не заблудишся, світ такий широкий, аж сумно стає: чи хватить тобі віку, щоб все те зміряти, окинути оком, охопити клекотом, перегуком пташиним! Кри-крінь, казав мій дід, життя, як сон, не нарозкошувався, не налітався вволю, а вже збирайся в останній вирій.

До гнізда, додому мені пора вертатися.

Сонце зайшло.

Синьо, по-вечірньому просторо, тихо стало в небі, перші зорі зблиснули, замерехтіли, а я лечу й дрімаю на крилах. Небо мене вкутує і мовби саме несе над землею; сон — як тепла вода стоїть у голові, очі самі злипаються, а проте й заплющеними очима бачу я дорогу: скошені луги за рікою, озера, які притихли й ховаються в очеретах і зблискують зчорнілою водою під берегами. А он широка Десна, вона дихає в небо розпашілим духом літа, рибою пахне, нагрітими пісками на берегах. Щось стукнуло на баржі, мабуть, сторож ударив у рейку: «Обережно, відчалюємо!» І той різкий звук прокотився над сонною водою, трохи струсив дрімоту в моєму тілі і десь у лугах затих.

Лечу й сплю я на крилах і бачу ген-ген далеко старі сосни, а на темних вершинах дерев цілими купами, гронами— гнізда, великі розкішні гніздовиська, вимощені з хмизу й гілок. Коли я дивлюся на них, мені завжди якісь химерні картини ввижаються — щось буйне, нічне. Так і здається мені: колись давно-давно йшли бурлаки з веселої учти, раптом стали і гукнули до місяця-брата «будьмо!» і підкинули вгору свої шапки — так і повисли їхні розкошлані бирки на верхівках дерев.

То наша лелечина колонія, і серед інших гнізд — моє високе. Десь там, вже сонні, виглядають зараз мене двоє онучат і стара Буслиха.

— Дід летить,— кажуть вони.— Гостинець нам із лугів несе. Коли б не свіженьке жабеня або не золотого піскарика.

Ач, розбалував їх!

А я злягаю на праве крило і повертаю трохи вбік, до крутого берега. Хочу попрощатися із старим-старезним дубом, мабуть, старішим за мене. Скоро помре він. Десна підмила його, і вже звисло оголене коріння його над водою, не сьогодні-завтра впаде він сторч головою в Десну, в кручу. Таке, брат, життя.

Та перервемо на хвилинку роздуми старого лелеки, бо зараз дуже цікаве щось коїться зовсім тут недалеко, в селищі. Один із тих, котрого підкинув наш лелека в капусту, Санько Білововк тихенько од матері крадеться попід стінами свого будинку і веде, манить рукою хлопців:

— Цс-с-с, за мною! Сюди, пригинайте голови, в оцю амбразуру ліземо.

За ним проскочили в глухий куток двору п’ятеро чи семеро його дружків.

Санько веде їх у темний підвал, що давно стоїть покинутий і забутий під старим будинком; тут, у дерев’яних стінах, жили колись дід з бабою, а тепер — тільки вітер, та кіт Марціал, та якісь волохаті привиди.

Двері в підвал перехняблені, одна дошка вибита, а низ дверей зацвів ніжно-зеленим оксамитом моху. 1 коли Санько взявся за клямку, легенько потягнув ручку на себе, іржаві завіси тихо і пронизливо запищали.

— Цс-с-с, мовчок! Прикусіть язика!-— сказав їм Санько. І двері раптом затихли, справді прикусили язика.

І ось вогке, темне й страшне підземелля, де Санько збирає тіні. Так, це секрет, та ми признаємося: Санько — не просто Санько, а приборкувач тіней. Він давно ловить у лісі, на горищі, в школі, на Десні під вербами — ловить і збирає тіні, він триножить їх, він вміє командувати ними.

— Стій! — каже він у лісі грізній кошлатій тіні, що сховалася за деревом.— Я тебе знаю. Ти тінь дикого буйвола. Ану йди сюди! йди, не брикайся, не сопи, я тебе зараз міцним, капроновим оцим повідком заарканю. А тепер марш за мною, тільки спокійно, без вибриків.

І приводить тінь буйвола додому. А ще — тінь журавля, тінь маленького лисиченяти, тіні дерев, літаків, білок, які стрибають вночі між соснами. Він заселив усю хату, горище, двір спійманими тінями, та мати свариться на нього, каже:

— О, лихо, хоч тікай з дому, вже ступити нема де ногою!

Щоб не сердити матір, він заганяє дикі й непокірливі тіні в підвал. І ті, шо вітру або собак бояться,— теж туди.

…Вузьким проходом, за щось зачіплюючись, хлопці спустилися вниз під землю (а в грудях трепетав давкий сміх від штовханини і страх). І от Сонько пропустив їх повз себе в глибину, в якусь ніби величезну квадратну яму, де стояв тяжкий дух вогкості, цвілі і густої темряви.

— Ступайте на колоду. Вона ось тут, під стіною.

Санько поплескав рукою, мабуть, таки намацав колоду в тій непроглядній пітьмі.

Сіли.

— Мовчіть і слухайте. Зараз вони оживуть, заворушаться. Тільки напружте слух і добре вдивляйтеся. О, бачите, там під стіною, он там! Роги оленя, а тепер голова, а в кущах — мале оленя. А то не пень, то старий вовк-сіроманець притаївся; він облизується і аж блимає очиськами, і повзе, підповзає…

— Де?

— Покажи!

— Нічого я не бачу! — буркнув роздратовано Майко-сусід, найстарший в їхньому гурті, трохи рудий і, як завжди, нечесаний, розпатланий хлоп’яга. Він взагалі не любив оці Санькові штучки з тінями.

— Ну, а зараз? Товста тінь, у плащ закутана. Сидить на човні, сюди й туди озирається. О! Пливе, крадеться до баржі, на розбійника, на злодюгу дуже скидається.

— Не бачу.

— І я не бачу.

— Де воно, ото? Не видно.

— А тепер? Щось горбатеньке виповзло, сіре. Бачите? — Санько аж спітнів, аж зблід бідолаха, як гіпнотизер на невдалому сеансі. З якимось відчаєм він викликав із темряви тіні.— Ну, а зараз, а зараз! Придивіться добре, там, під колодами.

— О, а я бачу,— з таємничим острахом вигукнув один із карапузів, Майків брат.— Бачу, то миса скребеться.

Не те, не те викликав Санько, тінь черепахи, а для малого що сіре, те й миша. Та що ти з малого візьмеш?

— Ага ж, тут повно мишей у підвалі! — засміявся рудий Майко.— Вони зараз дадуть нам, вони шугнуть хмарою. Це вам не тіні — і кісточки обгризуть!

— Та цить ти, барабон! Помовч! — Санько вже озлився. Він, мабуть, жалів, що покликав у підвал Майка: при ньому царство його тіней розвалювалося в прах. Своєю впертістю, сміхом, глузуванням Майко ніби наврочував, розганяв, сплутував усе — може, навіть із простої заздрості.

— Ну, от ще раз. Гляньте: крила великі, ноги і дзьоб довгі, сам сірий, а тінь голуба. Ну як, не впізнали? Та це ж він — журавель!

Майко весело й нетерпляче засовався в темряві. Видно, дуже йому кортіло знов перебити Санька.

— Чули, хлопці, як люди кажуть? Ну, про тих, про мюнхаузенів: спіймав журавля в небі? Це про тебе, Санько, точно. Ото ти бігаєш і руками хапаєш у повітрі… цілі оберемки дуль з маком.

— А ти, а ти? — зірвався Санько.— У тебе тільки й є, що череп’яна пантера на припічку, та й та пустоголова, і якщо в ній торохтить щось, то тільки мідяки. Твоя копія!

— Ну й що? Розхвалився, мишолов, чи то як — тіньолов.

— А ти? Мотлох всякий залізний збираєш, як Плюшкін. Старі патефони та чайники. Тебе завидки просто гризуть.

— Мене завидки? Ось я встану і вліплю під саму кирпу, тоді знатимеш!

— І я вліплю.

— Ану спробуй.

— Ти спробуй.

Чути було, як хлопці звелися на рівні ноги, взяли один одного за петельки і в темряві блиснули войовничо очима, обпекли один одного гарячим духом. Мабуть, зараз пролунав би один і другий виляск, та на щастя, а може, на біду щось загримотіло у них над головою, торохнуло так, наче впала десь порожня бочка.

Всі примовкли й пригнулися, втягнувши голови в плечі, як од вибуху бомби. Гуркіт повторився, і тоді хлопці нищечком, як змовники, потовпилися за Саньком. Застряли в проході, когось звалили і напролом ринули з підвалу, а потім — у кущі, під загорожу. З-під густої ліщини, яка нависала шатром, вони лупали очима у двір: що там гримнуло?

А надворі було тихо, стояв синій вечір, легко дихали після спеки гарбузи й сосни, і Санькова мати стягувала з горища велику балію, мабуть, збиралася прати. Вона гуркала тією балією і за звичкою, сама на себе, сварилася:

— І де той хлопець завіявся, невсидюща його душа! Нема, щоб допомогти, наносити матері води, так він десь ганяє!

Хлопці второпали: краще розбігатися, бо ждуть їх непереливки. Таємними ходами, які вони прочовгали на колінах і на животі попід лободою та чортополохом (а ходи їхні вели в усі кутки селища), хлопці сипонули далі від гріха, хто додому, а хто на пристань до вечірнього пароплава.

Один Майко і оком не моргнув. Він впертий, як усі, хто рудої породи. Сховався за кущем, вичекав, поки Санькова мати потягла балію кудись на веранду. Тоді тихенько свиснув, і, коли вийшов до нього Санько із схованки, спокійно і миролюбно, ніби вони тільки що й не сварилися, сказав:

— Давай махнемо, Сань, на вечірній кльов. До кручі!

(І не дивуйтеся, що так розважливо заговорив — ото разів сто на день вони зчіплювалися на всякій всячині, бувало, що й чубилися, але тут же й мирилися, вдвох ловили йоржів і бігли на луг, на те вони й друзі-сусіди, на те й виросли разом, вважайте, в одному дворі, де колодязь, груша-дичка, стежка до берега — все було спільне, на дві сім’ї).

— Ні, пізно йти,— одказав Санько.— Темнувато вже.

— Нічого! Вогонь розведемо. Знаєш, як верховодка бере в цю годину, та ще коли вогонь її манить на березі. Тільки встигай стьобати.

— Ну добре.

— Тільки я пролізу тихо на веранду та черв’яки візьму, щоб мати не почула.

— Давай! Я жду на стежці!

І от затупотіли через пісок їхні босі ноги, та в молодих соснах то тут, то там замелькали білі чуби, обганяючи один одного. Побігли хлопці на Десну.

А ми тим часом глянемо в небо: де наш лелека? Які думки снуються в його сонній голові?

А вони мені й не снуються в голові, а згадується давнє й колишнє, те, що було та за водою спливло. От про берег і про Десну: хто їх не помирив? Щовесни прилітаю я сюди з далекої чужини, з вирію, впізнаю і не впізнаю рідні місця: не той берег, і річка не та стала.

Знов одвалила Десна цілу гору землі, впав крутий берег, впали дуби, а вода далі й далі підмиває піщану кручу. Тут, понад Десною взагалі край чистих пісків, піщаних доріг, піщаних плес, піщаних кучугур. (І боліт скільки завгодно є, і які там жабенята водяться!) Коли летиш проти сонця, в очах тобі аж золотиться від перемитих світлих горбів. У тих пісках ріка, як ніде, швидко обрушує береги, наступає на ліс, на селище, на давню нашу лелечину колонію.

А от і правічний мій дуб. Сяду, перепочину трохи на ньому. На його верхів’ї і в молоді роки любив я посидіти з Буслихою, поклекотіти до неба, і не раз тут всю ніч до ранку тримав я на своєму дзьобі і місяць, і зорі, і разочок срібного місячного намиста — крапельки роси. Що ж, похилився ще більше мій дуб, а його руде вузлувате коріння вже повисло над водою. Знаю, після зливи (і найчастіше в темну, в сонну нічну годину) раптом заскрипить старий дідуган, немовби застогне всім тілом, здригнеться і, вивертаючи землю, корневище, пісок, з тріскотом упаде в крутояр, шапкою в сколочену розтривожену воду. Зашумить ще дужче вода, закрутить листя, перемиваючи його піском, аж поки не одірве від берега надтріснутий стовбур. А одірвавши, переверне його і притопленою колодою понесе вниз по течії. І виглядатиме з води щось чорне, настрашливе, схоже на величезне тіло акули. То випірне обчухране листя-плавникн, то міфічне око-дупло, то немовби хвіст чи спрути на хвості — все те, що недавно було живим корінням, яке тримало на собі і зелену гору листя, і хмару веселого щебету, і нас на собі, лелек.

Попрощаюся з дубом, щоб не вмер, не поплив у море без мене.

Бачите: люди по-своєму рятують дерева. Вирубують крайні, ті, до яких уже підступила ріка. І тепер чорніють на кручі, над самим берегом, великі потріскані пні. Пнів стає більше, а дерев менше, он за ними просвічує білими стінами селище, скоро й хати почне зносити Десна.

А колись, не так уже й давно, великий дубовий гай стояв тут, на високому березі. І які дуби тут росли! В три обхвати, могутні, по сорок лелечиних гнізд наколисувалося на них. Та вже й половини дубів тих нема. Хтозна, чи то ліс заступив дорогу Десні, чи то вічний неспокій, така робота води — руйнувати береги, але от я бачу: крутим коліном вперлася Десна в цю високу піщану стіну, і тепер підриває, підриває її на повороті ріка, щороку наступає на ліс, а вимитий пісок виносить на той берег, на лівий рівнинний, і відкладає там золотими островами. Гляну я з висоти і бачу: аж он далеко, де зараз озера-стариці, де луги, де новий молоденький лісок погнався, аж там колись був старий берег Десни, та вода і ріка взяли своє: все перетерли, змили, знесли за водою.

Кри-крінь, казав мій дід, і крила перетираються на сивий порох, а літа молоді — що від них залишається? Спогад та смуток, та онуки-бусленятка, що розлетілися по всіх світах!

А тут, розказував дід, в старих дубах було колись наше лелечине царство, і лелек водилося не так, як зараз, коли ми в сухі сосни перебралися, не сотня-друга, а тисячі. А що було в сиву давнину — і не згадати всього! Прадід мого діда говорив, що саме на цьому березі стояв священний дуб Перуна. В тому дубі було вирубано лик язичницького бога, і був той бог прикрашений палаючими вуглинками, іклами вепра, золотим шоломом. А під дубом горів вічний вогонь. І коли пливли човнами гості-купці до Києва або до Новгорода, везли шкури і меди, то саме тут вони зупинялися, на священному місці, і жертви приносили Перуну, і брали в дорогу перунів вогонь з багаття.

А варяги, а розбійники, а битви які тут гриміли, а дерева як ламало грозою і бурею!

Та кру йому, та ще й крінь усьому тому, бо ось інший вогонь мені згадався, з недавнього часу: як почалася війна, і наступали танки, і падали тут бомби, і наші лелечині гнізда вогнем і димом викидало в небо.

Але чого це лихо спливло мені на пам’ять? Я ж лечу додому з гостинцем для онуків, і небо синє, і зорі на добру погоду мерехтять, і баржа спить, і хтось легенько стукає по ній ключем.

А то хто сидить? А-а, не вони, пізні мої риболови! Вони завжди тут сидять дотемна, світять білими головами, аж поки не почуються голоси з дворів або десь ближче з городів:

— Саню!

— Майко-о!

То матері їх кличуть.

І тоді вони беруть низочки верховодки, одгукуються сердито: «Зараз! Чого там!» — і тупотять швиденько додому. А мені, коли я пролітаю над ними, пахтить від них риб’ячою лускою, черв’яками-наживкою, мокрими до колін штаньми, свіжим димком з-під хмизу (видно, палили вогонь і відганяли хмари комарів). А ще від них здавна приємний мені дух і млість Десни, річкового глею, сміху, купання, піску на голові і за вухами. Я добре знаю цих хлопчаків: вони виросли на Десні, та н вродилися вони, як риби і як ми, лелеки, на деснянських просторах.

Буває влітку, коли ми гуртом збираємося на луги, на своє лелечине свято і починаємо танці (так, як люди танцюють і стрибають через вогонь на Івана Купала), тоді приходять на луг і оці двоє з своїми товаришами, і теж, дивлячись на нас (а може, передражнюючи нас), починають стрибати на одній нозі, та вимахувати руками-крилами, та сміятися, а тоді з гуком кинуться в наш гурт і давай ганятися за нами, та падати в траву, та качатися, та реготати. Ось тоді я думаю: чи я не переплутав щось? Може, я, старий лелека, підкинув комусь у город, в капусту, своїх буслят замість людських дітей? Бо однакові малі чортенята вони, що людські діти, що мої.

Лихо старому, забалакався сам з собою, а он, кру-крінь, гніздо моє на сосні чорніє, і буслята, вже зовсім сонні, вистромили голови, діда свого виглядають.

— Несу, несу вам гостинчик, мої цибаті, мої сіренькі цибики!

…Погодував я дітей, тепер стою на сосні і держу в дзьобі срібний обручик місяця, щоб над усім лісом лилося його ласкаве сутінне сяйво. Гарно у світі. Тихо. Лунко. І я думаю: ну що нам не вистачає на землі? Білих хмар? Голубих тіней від наших крил і від дерев? Гуку й дзвону над лугами? Чого ми не миримося, чого ворогуємо? Ріка воює з берегом, люди з рікою і птахами, вогонь з людьми і лісом. І всі ми кудись спішимо, штовхаємося, товпимося — дачники, мурашки, короїди, вітри, хмари. І всі тягнемо, запасаємося — до свого гнізда, для себе і для своїх дітей-онуків. Чи ми вічні? Чи переживемо себе і відпущений нам вік?

А життя? Воно як короткий зблиск зірниці — спалахнуло, пронеслося у небі вогнистим списом і щезло десь за горою. Скотилася душа чиясь, зітхають люди.

Чуєте? Б’є сторож ключем на баржі. Ніч перевалила за половину. Скоро світатиме. І от завирує тут щоденне метушливе життя — людське, риб’яче, пташине. Одні, з веселою душею, побіжать на луги ловити блакитні тіні під хмарами, а інші — насуплені, заздрісні… Та кру їм, та ще її крінь, бо очі в мене злипаються. Переміню я ногу, ліва чогось зомліла, та здрімну хоч трохи під ранок. А місяць повішу ось на цю суху гілочку, хай висить і світить до самого світання у дупла, і в нори, і в житла людські.

 

23.05.2022

Контрольна робота

Творчість Л.Глібова, С.Руданського, П.Глазового

1. Мораль байки Л. Глібова “Муха і Бджола”:

А)   треба бути працьовитим;         Б)   треба вміти спілкуватися з товаришами;

В)   треба любити природу;             Г)   некрасиво займатися пустослів’ям.

2.   Творив у жанрі співомовки:

А)   П. Глазовий;      Б)   Л. Глібов;      В)   С. Руданський;      Г)   Т. Шевченко.

3. У польського короля, за співомовкою С. Руданського “Запорожці у короля”, козаків частували:

А)   пивом і м’ясом;      Б)   медом і сметаною;      В)   борщем і варениками;

Г)   млинцями й вином.

4. Що хотів показати  Л.Глібов байкою  «Жаба і Віл»?

а) треба бути тим, ким вродився        б) треба себе вдосконалювати      в) треба намагатися стати схожим на інших

5. Яку рису характеру людини Л. Глібов критикує на прикладі поведінки Жаби (“Жаба й Віл”):
А)  лінь;          Б)   підступність;      В)   заздрість.       Г)   жорстокість.

6.. У гуморесці «Похвала» П.Глазового муха потрапила до пастки павука, бо:

а) він дуже її розхвалював, робив компліменти

 б) бо павук тихенько та проворно підкрався до неї

 в) бо павук поклав у свої сіті їжу, яка приманила наївну муху

7. Алегорія - це...

А) висміювання, що грунтується на використанні образів богів, духів, міфічних істот;

 Б) повторення на початку і в кінці твору однакових рядків чи речень;

  В) зображення рис характеру людини за допомогою образів тварин, рослин, явищ природи тощо.

8. З якого твору П. Глазового ці рядки: “Він на сцені в третій дії Викочує бочку!”?
А) “Найважча роль”;      Б) “Заморські гості”;     В) “Еволюція”;    Г) “Похвала”.

9. Складіть порівняльну характеристику Мухи і Бджоли з однойменної байки.

10. Установити відповідність між героями й рисами, які вони уособлюють у творах:

1 Лисиця («Щука» Л. Глібова);        А прагнення працювати;

2 Запорожці («Запорожці у короля» С. Руданського);   Б хитрощі, корисливість;

3 Муха («Муха й Бджола» Л. Глібова);    В вихованість, культурність

4 Туристи ( «Заморські гості»                 Г гідність, кмітливість.;

                                                                   Д пихатість.

11. Напиши твір-мініатюру на одну із поданих тем.

1. Гумор – велика сила.

 2. Чого нас навчають байки Л. Глібова?

 3. Таємниця сміху у творах П. Глазового.

18.05.2022

Тема: П.Глазовий «Заморські гості», «Похвала».

1.      Прочитати гуморески П.Глазового «Заморські гості» та «Похвала» в підручнику.

2.      Записати в зошит паспорт творів.

«Заморські гості»

Тема: зображення відвідин України туристами з Канади, їхнього захоплення українською мовою, якою тут розмовляють.

Ідея: уславлення рідної української мови, яка є показником нашої високої культури та духовності, засудження тих, хто не вміє розмовляти українською.

«Похвала»

Тема: зображення розмови між мухою та павуком

Ідея: засудження лестощів та лицемірства

3.      Тест

1.      Гості з якої країни відвідали Україну?

А) з Росії       б) з Молдови      в) з Канади      г) з Туреччини

2. З якою метою вони  відвідали райраду?

А) хотіли поскаржитися       б) хотіли зробити фото з українським прапором

В) хотіли спитати дорогу, бо заблукали      г) хотіли потрапити на прийом до мера

3. З ким відбулася розмова гостей у столиці?

а) Водієм;        б) мером міста       в) міліціонером

 4. Українську мову, яку почули канадці в місті, вони назвали:

а) бездоганною;        б) милозвучною     в) гарною

 5. Про кого йде мова в байці «Похвала»?

а) про муху та комара;        б) про павука та метелика;           в) про муху й павука.

6. З чим порівнює муху павук?

а) перлиною, топазом, іскриною           б) топазом,сяйвом, іскриною;

в) перлиною,топазом, сяйвом.

7. Що трапилося з мухою?

а) вона улетіла;           б) потрапила в павутиння;           в) весело заспівала.

8. Що не буде робити шпана?

А) розкидати сміття            б) по - українськи розмовляти         в) встрявати в сварку

9. Чому муха потрапила в павутиння (гумореска «Похвала»)?

А) втратила пильність через лестощі павука

 Б) її загіпнотизували звуки серенади під вікном

 

 В) перевтомилася на званому балу       г) через неуважність    

10. Сержант з гуморески «Заморські гості» вирішив, що туристи 

А) Багаті люди           б)  Виховані, культурні люди

В) Самовпевнені, пихаті люди          г) Зверхні, набридливі люди

11. Герой твору “Похвала” павук 

А) Злий та потворний          б) улесливий та винахідливий  

В) Хитрий та безпечний       г) чесний та справедливий

 12. Не вірити лестощам навчає твір

А) “Найважча роль”       Б) “Заморські гості”       В) “Похвала”      Г) “Еволюція”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16.05.2022

Тема: П.Глазовий. «Еволюція», «Найважча роль».

1.      Прочитати в підручнику біографію П.Глазового.

2.      Виразне читання гуморески «Еволюція»

3.      Записати в зошит паспорт твору.

Тема: розуміння еволюційних процесів очима дитини.

Ідея: засудження ганебної поведінки людей, яка зрівнює їх із мавпами.

4.      Виразне читання гуморески «Найважча роль»

5.      Записати в зошит паспорт твору.

Тема: хизування матері талантом свого синочка.

Ідея: засудження хвалькуватості та бажання видавати бажане за дійсне.

6.      Записати в зошит визначення.

Гумореска – невеликий прозовий або віршований твір жартівливого змісту, що змальовує смішну пригоду чи рису в характері людини.

Тест

1.      Де відбуваються події в гуморесці «Еволюція»?

А) в цирку   б) зоопарку   в) лісі

2.  Кого побачили син з батьком?

А) мавпу    б) ведмедя   в) лева

 3.  Де вчиться  синочок вже два роки  в гуморесці «Найважча роль»?
а) інституті культури і мистецтв;       б) студії при театрі      в) в університеті

 4. Що викочує на сцену актор у гуморесці «Найважча роль»?

а) бочку;      б) колесо      в) візок

 5. Про що спитав син батька?

а) чому мавпи в клітці?             б) чи правда, що мавпи травоїдні?

В) чи правда, що від мавп походять люди?

6. Мати свого синочка у гуморесці "Найважча роль":

а) критикує;            б) захищає             в) вихваляє

 7. Хто займався навчанням хлопця?

а) професора;          б) співаки і актори         в) режисери

 8. Синочка мати називає:

 а) обдарованим;         б) любим          в) професіоналом

 9. Скільки років навчався синок у студії при театрі (гумореска «Найважча роль»)?

А) один рік        б) три роки      в) сім років       г) два роки

 10. Батько у гуморесці П.Глазового "Еволюція" на запитання сина, чому мавпи в зоопарку внаслідок еволюції до цього часу не стали людьми, відповів, що :

А) і людям не всім удається стати людьми        в) ще минуло не так багато часу

   Б) вони захотіли залишитися мавпами назавжди    г) їм подобається бути в зоопарку на всьому готовому

 11. Що висміює Павло Глазовий у творі «Еволюція»? 

А) Хлопчика, який не знає, що людина походить від мавпи.    

 Б) Мавп, які не навчилися бути людьми.

 В) Людей, які не вміють поводитися як люди.     Г) важке життя тварин у неволі    

 

 

11.05.2022

Тема: «Запорожці у короля». Висміювання моральних вад, негативних рис характеру, авторська симпатія до простої людини.

Мета: продовжити знайомити учнів зі співомовками письменника, допомогти дітям побачити зв'язок гумористичного відображення дійсності із серйозними історичними фактами; розвивати навички виразного читання, аналізу ліричних творів, пошуково-дослідницької роботи, самостійного пошуку інформації; виховувати почуття гумору, спостережливість, допитливість.

Завдання 1. Прочитати співомовку С.Руданського «Запорожці у короля».

Завдання 2. Записати невідомі слова в зошит

Словникова робота.

Жупани — верхній одяг, оздоблений хутром, був поширений серед заможного козацтва та польської шляхти.

Кармазиновий — з дорогого старовинного темно-червоного сукна.

Храбренні — хоробрі.

Ляхи — поляки.

Щільник меду — лист, утворений чашечками з воску; бджоли та оси роблять його для зберігання меду.

Завдання 3. Намалювати ілюстрації до твору

Завдання 4. Записати визначення в зошит

Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.

 

02.05.2022

Тема: Леонід Глібов – визначний український байкар, поет. Байки «Муха і Бджола» та «Жаба і Віл».

1.      Виразне читання байки «Муха і Бджола»

2.     Заповніть таблицю «Порівняльна характеристика героїв байки Л. Глібова «Муха й Бджола».

Муха

Бджола

 

3.      Виразне читання байки «Жаба і Віл».

4.      Тест

1.      Як Л. Глібов називає Муху?

А) дармоїдкою       б) ледащицею       в) легковажною

 2. Яка, за словами Мухи, доленька у Бджоли?

А) нещасна             б) щаслива            в) погана

 3. Чим була здивована Жаба, побачивши Вола?

А) страшними міцними рогами         б) кольором шкіри             г)  великим розміром тіла

4. Яку рису характеру людини Л. Глібов критикує на прикладі поведінки Жаби?

А) лінь         б) заздрість        в) підступність

 

 5. Що сталося б із Мухою, на її ж думку, якби вона працювала, як бджола?

а) занедужала             б) втратила жагу до праці               в) змарніла

6. Мораль байки Л. Глібова “Муха і Бджола”:

а)  треба бути працьовитим                 б)  треба вміти спілкуватися з товаришами

в)  треба любити природу                  г)  некрасиво займатися пустослів’ям

7. Чим хвалилася Жаба своїй подрузі?

А) що вона здорова, як Віл         б) що як надметься, то стане злоровою, як Віл

В) що вона сильна, як Віл           г) що як надметься, то лусне

8. Що сталося з Жабою?

А) розсміялася       б) плигнула в болото       в) луснула та одубіла            г) грілася на сонці

9. Де відбувається дія в байці «Муха і Бджола»?

А) у лісі       б) у полі       в) у садку      г) у гаю

10. Для чого Муха «майнула у садок»? 

А) сховатися від пекучого сонця та перепочити в холодочку         б) зібрати мед з духмяних квітів

В) подивитися на квіти та почути голосок зозулі

11. Бджола образила Муху, сказавши їй, що вона:

А) ледача і безтурботна                б) сідає на страви, через що її ганяють     

В)  не має привабливого вигляду

12. Для чого Жаба вилізла на берег?

А) щоб погрітися на сонечку              б)  хотіла зустрітися з подругами

В) виявила бажання поїсти комах, бо зголодніла.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

27.04.2022

Тема: Леонід Глібов «Щука»

1.      Прочитати в підручнику біографію Л.Глібова та байку «Щука».

2.     Записати в зошит невідомі слова

Словникова робота

Бомага – папір.

Буцімби – нібито

Шаплик – посудина з ручками для носіння рідини.

Нікчемна - ні на що не здатний.

Стряпчий – захисник обвинуваченого в суді.

Завсіди – зазвичай.

Щупачок – самець щуки.

Річ держать – промовляти, говорити.

3.     Записати визначення в зошит.

 

 

Алегорія – наділення тварин, птахів, рослин рисами людського характеру.

Байка – це невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір алегоричного змісту.

 

4.      Установіть відповідність між героями байки «Щука» і вадами людського характеру, що їх вони уособлюють.
1 Осел              А зажерливість, хижість
2 Цап               Б хитрість, лицемірство
3 Лисиця           В дурість, нерозумність
4 Щука                Г упертість

 

 

5.     Доповнити речення.

Щуку притягли до суду через те… 2. Суддями були… 3. Суддям притаманні такі риси… 4. Між Щукою й Лисицею були стосунки… 5. Суд виніс вирок… 6. Суд змінив своє рішення, бо… 

 

6.      Розподіліть за видами художні засоби байки “Щука”: епітети, зменшувально-пестливі слова, окличні та питальні речення.

Мокренькі; нікчемна; стареньких; добрячий; плохий; частенько; темненько; сотеньку; карасиків;; хто ворогів не мав!; коли і як воно, і що їй присудити?;; річ держать; розумна річ!